Земле моя, світанковий краю...

Я так горджусь тобою, земле моя!

А кращої у світі й не знайдеш.

Цілована світанками, росою,

Життям своїм прекрасним ти живеш.

Ти чиста, бо омитая річками,

Що теплою водою розлились

І огорнули довгими руками...

А Теребуш мовчить, як і колись...

Несуть з собою Тетерівські води

Історію землі моєї вдаль,

Вливають її в новую природу,

Розповідають про прекрасний край.

Лапаті сосни нас вітають щиро.

Співають тихо. Вітер їх гойда.

Пройдешся тут лісами – гарно, мило,

Земля духмяна, свіжа, молода.

До болю рідне і п’янке повітря.

І люди добрі, щирі, як ніде.

У кожного свій дім, своє подвір’я,

А під вікном калина там цвіте.

І нам дарують ягідки червоні

П’янкий, гірко-солодкий аромат.

Верба схилилась, наче у поклоні

І яблуні чекають своїх свят.

Та як же не любить тебе, Іванків!

За цю зелену лісову красу,

За ці бузкові і терпкі світанки.

Твій світ у серці все життя несу.

Я на колінах, земле, поклонюся.

І все кругом затихне, хоч на мить.

За тебе я боюся і молюся,

А за Чорнобиль серце так болить...