Процес читання як вид комунікативно-пізнавальної діяльності
Процес читання розглядається психологами як специфічний вид комунікативно-пізнавальної діяльності людини, в якій виділяються зовнішні і внутрішні сторони, що взаємодіють між собою. Зовнішню характеризує технічна (операційна) сторона, а внутрішню – осмислення і розуміння читачем змісту прочитаного.
В.О. Сухомлинський вважав уміння учнів читати найважливішим інструментом навчання. Швидко й свідомо читати це значить сприймати очима і в думці частину речення чи невелике речення цілком, відірвати свій погляд від книги, вимовити те, що запам'яталося, і водночас думати – не тільки про те, що читається, а й про якісь картини, образи, уявлення, факти, явища, пов'язані з матеріалом, що читається.
У 2 класі основна увага зосереджується на цілеспрямованому формуванні в учнів правильного, усвідомленого читання вголос цілими словами. З цією метою застосовуються прийоми розширення оперативного поля читання; за завданням вчителя учні читають абзаци тексту з різним темпом: в уповільненому і пришвидшеному; за допомогою вчителя визначають, у якому темпі краще прочитати той чи інший уривок тексту або весь твір.
Для розвитку правильності читання удосконалюється дикція учнів на основі застосування спеціальних вправ для розминки і тренування артикуляційного апарату, відпрацювання правильної вимоги звуків. Під час читання вголос в учнів формується уміння дотримуватися пауз між реченнями, а також ритмічних пауз, зумовлених розділовими знаками і змістом твору. Читацька діяльність організовується таким чином, щоб досягти свідомості читання, цілісного сприймання і розуміння тексту.
Основними вимогами до навчальних досягнень другокласників з цього предмета є:
• уміння правильно, плавно, свідомо читати вголос цілими словами у темпі 40-60 слів за хвилину (допускається поскладове читання важких для дітей цього віку слів);
• володіння найпростішими інтонаційними засобами виразності.
У 3-4 класах продовжується цілеспрямований розвиток в учнів уміння правильно, свідомо, виразно читати вголос цілими словами.
Але провідна роль належить мовчазному читанню. Відбувається інтенсивне формування і розвиток продуктивних способів читання (очима, без зовнішніх мовленнєвих рухів, свідомо).
У роботі над текстом:
• збільшується питома вага вправ і завдань на розвиток смислової сторони читання;
• антиципації (здогадки); • безпомилкового сприймання тексту;
• розвиток уваги і пам'яті у сприйманні і відтворенні прочитаного.
Особливості формування правильності читання
Відповідно до пізнавальних можливостей сучасних дітей зростають вимоги до результатів сформованості читацької діяльності. А саме: учні читають усвідомлено, правильно, виразно у темпі не менше 80 слів за хвилину, а мовчки – не нижче 100 слів за хвилину. Якісними характеристиками такої навички читання є усвідомлене і достатньо повне сприймання, розуміння і відтворення фактичного змісту.
Зокрема, читання вважається правильним, якщо учень не допускає:
1) заміни, пропусків, перестановок, спотворення, повторів букв, звуків, складів, слів у тексті;
2) дотримується норм наголошування та орфоепії у системі голосних (ненаголошені [е], [и] чітка вимова звука [о];
3) чітко вимовляє дзвінкі приголосні у кінці слова та в кінці складу перед наступним глухим;
4) нормативно вимовляє звуки [дж], [дз], [дз'], [ґ'], [ф];
5) правильно вимовляє слова, які передбачені програмою для кожного класу.
Для формування правильності читання учнів особливо важливою є цілеспрямована робота над дикцією.
Дикція характеризує ступінь чіткості вимови слів, складів, звуків під час розмови, співів, художньому читанні. Правильна дикція у житті людини має важливе значення. Як правильне чітке письмо полегшує читання, так і гарна дикція робить успішним наше усне спілкування. І навпаки, нерозбірливе, картаве, занадто швидке мовлення порушує комунікацію, а отже і взаєморозуміння.
Крім соціальної, дикція має і естетичну цінність, бо яскраво виявляє зовнішню культуру усного мовлення людини.
У початкових класах робота над дикцією має на меті формування у молодших школярів чистоти і якості вимовляння окремих звуків, складів, слів, оволодіння артикуляційною вимовою. Орфоепія допомагає учням оволодіти орфографією, а гарна дикція, правильне читання позитивно впливають на грамотність учнів.
Особливістю мовного розвитку молодших школярів є наявність у їх мовленні різних відхилень від правильної вимови. Вони виявляються у порушеннях вимови як окремих звуків, так і неясності, помилковості вимови звукосполучень, складів, слів у мовленнєвому процесі.
У першому випадку вчитель спостерігає випадки спотворення вимови окремих сонорних, свистячих і шиплячих звуків або змішані дефекти.
Усунення цих дефектів повного мірою є справою логопедів, бо цей процес вимагає тривалої індивідуальної роботи.
В умовах класу правомірним є проведення, наскільки це можливо, короткої артикуляційної гімнастики для мовного апарату, яка є корисною для всіх учнів, а також відпрацьовування на дидактичному матеріалі або уривках з тексту вимови слів із звуками, що діти часто неправильно вимовляють (р, л, х, ф, г, ґ').
Мовну гімнастику зручно проводити за таблицею голосних, до яких у різних позиціях (перед, після) додається одна, дві приголосні. Цю гімнастику планують як на початку уроку, так і в процесі роботи над текстом, якщо вона активізує увагу учнів до читання. Постійна увага до удосконалення дикції учнів упереджує помилки при читанні складних для вимови слів.
Правильності читання сприяє попереднє відпрацювання важких для читання слів, які вказуються після тексту, увага вчителя до наголосу, установка на врахування ролі розділових знаків. Зважаючи на готовність класу і складність тексту, доцільно доповнювати перелік складних слів. Вони записуються на дошці у стовпчик з наголосом, їх промовляння має бути чітким, спочатку уповільненим, а потім у розмовному темпі. Спостереження показують, що нерідко така робота здійснюється формально. Під час читання учнями вголос вчителі мимохідь виправляють їх помилки, що в кінцевому рахунку заважає цілісності сприймання, що не менш важливе, ніж швидке читання.
Помилки при читанні найчастіше виявляються у недовимовленні слів, спотворенні закінчень, пропуску якоїсь літери. Наприклад, навіть у 4 класі діти часто неправильно читають слова: вічизняна війна, скривжені, абонент (абонемент), зашерехотіли (зашерхотіли), обизивається (обзивається), спухнув (спурхнув), незрабне (незграбне) та ін. Тому перед читанням вголос вчителю доцільно у всіх класах давати чітку настанову: дочитуй до кінця, не пропускай букви, не захлинайся, не повторюй складів.
Особливу увагу при цьому необхідно звертати на правильність вимови і наголосу у власних назвах, прізвищах авторів творів, художників. У більшості випадків їх треба чітко, красиво записати на дошці, прочитати хором.
Основні напрями роботи вчителя
щодо удосконалення уміння молодших школярів читати
Розглянемо основні напрями роботи вчителя щодо удосконалення технічних характеристик уміння молодших школярів читати. Молодші школярі на уроках читання оволодівають двома видами читання: вголос і мовчки, які взаємно підсилюють один одного. Процес читання охоплює дві складові: одна виявляється в русі очей і мовнозвукорухових діях, а інша – у русі думок, почуттів, намірів читця.
Вчитель має застосовувати різноманітні прийоми, що удосконалюють зорове сприймання, збільшення "поля читання", чистоту, чіткість вимови учнів.
В Україні методисти і творчі вчителі цьому аспекту традиційно приділяли значну увагу. Так, у 70-тих роках XX століття цю проблему досліджувала Н.Ф.Скрипченко, протягом 80-тих років широке застосування у педагогічному досвіді набули методика швидкісного і свідомого читання, розроблена харківським професором І.Т. Федоренком (система зорових диктантів), таблиці з техніки читання одеських методистів І. Постоловського, Л.М. Юшкової, рекомендації донецьких методистів В.Н. Зайцева, Г.О. Ярош та ін. Наприкінці 90-тих років оригінальну методику навчання дітей якісному читанню запропонував учитель-методист з Кіровограда В. Едигей у книзі "Вчись читати, малюк!", в основу якої покладено різні види завдань з читання деформованих текстів.
В останні роки спостерігається широке включення в структуру уроку вправ на розвиток якостей читання. Методисти, учителі вводять у практикуігрові завдання на удосконалення техніки читання, розширення поля читання. Зокрема:
• словесні гірки, коли зверху вниз збільшується довжина слів, які учні швидко читають зверху – вниз;
• відтворення точності сприймання рядків, які учні бачили протягом 5-6 сек.;
• читання слів (або речень)з прикритою верхньою половиною;
• читання слів, які "перерізані" пунктиром, світлою лінією;
• читання пари слів, у яких відсутні одна-дві літери;
• складання слів із перемішаних літер, складів;
• читання перевернутих слів;
• читання "злитих" речень.
На початку другого класу після літніх канікул читацька навичка дітей послабилась, тому доцільно приділити технічній стороні читання посилену увагу. Зокрема, кожен урок бажано починати "читацькою розминкою", її змістом можуть бути артикуляційна зарядка і швидке читання ланцюжків коротких слів, які можна зразу "схопити" зором. Наприклад, це можуть бути набори:
1) односкладових слів (з двох, трьох, чотирьох літер, із збігом приголосних та ін.);
2) двоскладових слів, у яких кожен рядок побудовано з різними складами, з чергуванням слів з різним наголосом, і з різним забігом приголосних та ін.;
3) трискладових з різним наголосом і з різним збігом приголосних.
Такі набори можна поступово пропонувати дітям, нарощуючи складність слів, поки в класі не зникне поскладове читання (виключенням можуть бути багатоскладові маловживані слова).
У підручнику для правильності читання у словах, які є сумнівними щодо вимови, проставлено наголос. Зважаючи на мовне середовище школи, вчитель упереджує неправильну вимову деяких слів. Необхідно ретельно опрацювати з дітьми слова, які вказано за умовним позначенням "прочитай правильно".
Правильності і свідомості читання сприяють, наприклад, такі завдання:
• "роз'єднай слова і читай далі";
• "роз'єднай слова і прочитай загадки";
• "роз'єднай слова і прочитай кінцівку казки" та ін.
Для їх виконання, учням слід дуже уважно вчитуватися у кожен склад, сприймати рядок цілісно.
Розширення оперативного поля читання
Оскільки навичка читання має міжпредметний характер, на уроках з усіх предметів маємо наполегливо привчати дітей до уважного ставлення до слова, правильної вимови, передачі відповідної інтонації читання будь-якого навчального тексту.
У формуванні в учнів техніки читання важливо врахувати широкий діапазон їх індивідуальних особливостей розвитку мислення, темпу мовлення, уваги. Щоб поліпшити якість читацької навички треба заохочувати дітей до читання не лише підручника й творів з позакласного читання, а будь-яких текстів, доступних їх розумінню. Для цього у сімейному колі є чимало можливостей: спільне читання книг, реклами, дитячих журналів, етикеток, заголовків у газетах, змісту телепрограм, рецептів їжі, участь в іграх, які передбачають уважне перечитування інструкцій тощо. Отже, чим частіше діти читають незнайомі тексти, тим швидше в них удосконалюється техніка читання.
Як відомо, у третьому класі основним видом стає читання мовчки, яке сприяє пришвидшенню темпу читання. Йому мають передувати цікаві, доступні завдання, які можна потім перевірити. Варіантів формулювання завдань для читання мовчки є дуже багато, адже їх зміст зумовлений різними обставинами: чи вперше діти читають текст, чи його перечитують; який жанр твору; наскільки твір є складним для дітей та ін.
Наведемо приклади типових формулювань завдань:
• Прочитай вірш мовчки. Ранню чи пізню осінь описано в ньому? Чому ти так думаєш? ("Осінь" Я. Щоголіва).
• Прочитай мовчки. Що з прочитаного тобі незрозуміле? Підготуйся запитати про це вчителя. ("Як жила книга за часів Київської Русі", за О.Єфімовим).
• Прочитай текст мовчки. Знайди речення, яке передає головну думку прочитаного. ("Друкар книг, перед тим не бачених", за О.Єфімовим).
• Прочитай мовчки. Чи зрозумів ти, де і коли відбувалась описувана подія? ("Школа Володимира Великого", за Антоном Лотоцьким).
• Прочитай оповідання мовчки. Що в цьому творі вигадано, а що – ні? ("Любіть книгу" Остапа Вишні).
• Прочитай вірш мовчки. З чого видно, що хлопчик – завзятий читач? Яким ти його уявляєш?
У 3-4 класах кількість завдань у підручниках на вибіркове перечитування невелика. Радимо розширити цю групу, пропонуючи такі завдання:
• на перевірку розуміння учнями певного явища;
• знаходження опису подій;
• виявлення емоційності сприймання, почуттів;
• з'ясувати роль повторення одних і тих же слів;
• встановлення зв'язку прочитаного з ілюстраціями;
• перечитування з метою поділу тексту на частини, озаглавлювання, складання плану тощо.
У процесі вибіркового перечитування об'єктом уваги учнів може бути:
• спостереження за мовою дійових осіб, виявлення характерних ознак їхніх вчинків;
• читання з метою переказу, розповіді, скорочення тексту, з різними завданнями на відпрацювання швидкості, виразності, підготовки до драматизації.
Звернемо увагу вчителів на те, що необхідно широко застосовувати різноманітні формулювання завдань і запитань, які зосереджують мислительну увагу дітей саме на розумінні прочитаного. Наведемо типові варіанти завдань для другокласників:
• Як ти розумієш виділені слова? ("Хто чого вчиться? В. Фетисов);
• Коли Сашко зрозумів свою помилку? Чому зник "кордон"? ("Кордон" Л. Вахніна);
• Як ти розумієш ужите тут слово "хитринка"? ("Як Наталя у Лисиці хитринку купила" В. Сухомлинський);
• Чи зрозумів ти, чому казки у шапках-невидимках? ("Задзвонив синенький дзвоник". Т. Коломієць);
• Чому хлопчик не відразу зрозумів, про кого говорить дідусь? ("Неня" А. М'ястківський");
• Як дитина зрозуміла матусин заповіт? ("Матусин заповіт" М. Хоросницька);
• Чи зрозумів ти звертання поетеси: А може, це ти? До чого воно тебе спонукає ("Бабусина радість" Г. Могильницька);
• Перевір, чи правильно ти зрозумів значення виразів: лихим вітром віє, прийшла біда...?
Нагадаємо, що за вимогами нашої програми темп (швидкість) читання співвідноситься із способом читання, розумінням тексту, періодом навчання.
У 3-4 класах читання вголос наближається до природного розмовного мовлення (75-95 сл./хв.). Темп читання мовчки 100-130 (і більше) сл./хв.
Формування в учнів уміння виразного читання
Виразному читанню, як одному з видів мовленнєвої діяльності, притаманні всі її функції: вимовна, комунікативна, пізнавальна, естетична. Виразне читання є не лише цінним загальноосвітнім умінням, це важливий засіб виховання і розвитку мовленнєвої, емоційної культури учнів. Виразне читання і мовлення учнів значною мірою віддзеркалює виразність мовлення самого вчителя. Уміння вчителя добре володіти своїм голосом не замінить фонозапис, бо виразність його читання – передумова інтересу дітей до уважного, вдумливого читання. Відомо, що молодші учні дуже точно реагують на модуляції голосу вчителя, розрізняючи за цим, що він схвалює і засуджує.
Тому у навчанні дітей виразному читанню мають органічно поєднуватися виховні можливості природного наслідування учнями виразного мовлення вчителя із цілеспрямованим і систематичним розвитком в учнів уміння виразно читати на основі його розуміння.
Готуючись до виразного читання, школярі глибше, повніше усвідомлюють зміст і тональність твору, аналізують тексти, мотиви вчинків дійових осіб, їх мовлення. Ці дії сприяють розвитку в учнів логічного і образного мислення, мовлення, уяви, співпереживання дійовим особам.
В методиці тривалий час співіснують різні визначення сутності поняття "виразне читання в школі". Одні автори ототожнюють його з художнім читанням (декламаційним мистецтвом), інші – розуміють як читання, що вимагає спеціальних умінь, треті – звужують це поняття до використання лише інтонаційних засобів виразності. Ці розходження зумовлені різним розумінням співвідношення у читанні логічного, образно-емоційного, естетичного аспектів. Підкреслимо, що ще К.Д. Ушинський пропонував учителям поєднувати у навчанні молодших школярів виразному читанню логічну та емоційну сторони. На становлення методики виразного читання у XX столітті сильно вплинула методика К.С. Станіславського, за якою існуючі підходи доповнювались такими важливими вимогами як залучення творчої уяви читача, необхідність природного звучання мовлення, співпереживання героям, вияв авторської позиції.
Уміння виразно читати ми розглядаємо як комплексне інтелектуально-емоційне утворення, яке охоплює низку інших умінь. Оволодіння ним є складним і поступовим процесом. Спеціальні дослідження і наші спостереження за якістю читання молодшими школярами дозволяють зробити висновок про те, що у багатьох випадках діти читають монотонно, не дотримуються пауз, їм важко визначити логічний наголос, передати емоційне ставлення до прочитаного.
Вказівки вчителів "Читай виразно!" "Читай правильно і красиво!" "Читай, як я прочитала!" малоефективні. Сучасні методисти викладання рідної мови у початковій школі вважають, що виразне читання об'єднує два напрями – підвищення культури мовлення дітей і художньо-психологічні. Ознайомлення із відповідною літературою дозволяє визначити типові методичні прийоми інтонування учнями текстів:
• на основі наслідування;
• врахування особливостей жанру твору, аналізу тексту, його структури, орієнтації на слухача;
• усвідомлення мовцем задачі читання тощо.
Складність формування в учнів виразного читання зумовлена передусім залежністю цієї якості від додержання багатьох умов, які прямо чи опосередковано на неї впливають. Методичними умовами формування у молодших школярів засад виразного читання є:
• розвиток чіткої, правильної вимови усіх звуків, володіння диханням, голосом, дикцією:
• володіння нормами літературної вимови;
• оволодіння прийомами інтонування (тон, темп, паузи, логічні наголоси);
• розвиток уяви, емоційності читання;
• сформованість в учнів усіх складових навички читання;
• розуміння смислу прочитаного, мотивів і почуттів дійових осіб.
Сформованість на достатньому рівні техніки читання є первинною умовою досягнення його виразності. Адже виразно читати будь-який текст може лише той учень, який володіє навичкою правильного, плавного, свідомого і достатньо швидкого читання.
В програмах з читання визначено вимоги до формування виразності читання у кожному класі. Окрім достатньої сформованості швидкості і правильності читання, вже у 2 класі учні мають користуватися такими прийомами виразності як дотримання пауз між реченням, ритмічними паузами, зумовленими розділовими знаками і змістом твору, регулювати з допомогою вчителя темп, тон читання, силу голосу залежно від змісту та жанрової специфіки твору.
У 3-4 класах уміння виразно читати удосконалюється з допомогою вчителя і самостійно учні вибирають і застосовують під час читання мовленнєві засоби виразності: тон, темп, логічний наголос, логічні паузи. Залежно від мети виразного читання молодші школярі мають враховувати загальний емоційний настрій твору, окремих його частин, емоційний стан героїв, розуміти ставлення автора до описаних подій, передавати своє ставлення до зображеного.
Закінчуючи початкову школу, учні повинні вміти:
• самостійно підготуватися до виразного читання;
• користуватись під час декламації та інсценування мовленнєвими та позамовними засобами художньої виразності;
• передавати з їх допомогою своє ставлення до змісту твору.
Щоб реалізувати зазначені вимоги до виразності читання, необхідно це уміння цілеспрямовано формувати шляхом включення в роботу над текстами системи спеціальних завдань, яка охоплює основні компоненти інтонацїйної виразності мовлення. Зокрема, вона має бути спрямована на досягнення:
1) логічної виразності, що переконливо передає зміст тексту;
2) образної виразності, що відтворює образність мови;
3) емоційної виразності, що передає певні почуття, ставлення до зображеного;
4) стильової виразності, яка відображає особливості читання творів різних жанрів.
Отже, виразне читання має бути органічною частиною і результатом глибокого опрацювання всіх аспектів сприймання учнями художнього твору.
У початкових класах правильне інтонування тексту випливає:
• з поглибленого аналізу прочитаного; • виховання в учнів естетичних почуттів;
• розуміння емоційного стану дійових осіб;
• врахування жанру твору. Саме від врахування цих умов залежатиме виразність читання.
Тому у підручниках з читання, починаючи з 2 класу, майже до кожного твору серед завдань вказано – "прочитай виразно". Воно містить орієнтири, що підказують дітям, як зосередити увагу дітей на тому чи іншому, які засоби виразності відповідають задуму читця.
Організовуючи слухання учнями виразного читання своїх товаришів, доцільно використовувати прийом зіставлення різних варіантів звучання твору.
У 4 класі доступним, з нашого погляду, є зіставлення таких варіантів читання, які показують різне місце логічного наголосу, передають різні ставлення до описуваної події. Добрим прийомом у 3-4 класах є спостереження учнів за зміною передачі смислових відтінків тексту, залежно від розвитку сюжету, зміни настрою дійових осіб.
У багатьох творах, що читають діти, розкривається динаміка емоційних станів героїв. У 3-4 класах діти читають чимало виразних у цьому відношенні творів. Яскраво розкривається напруга почуттів героїв у творах: "Для чого людині серце" А. Дімарова, "Про що розповіли Незабудки" І. Калинця, "Кінь утік" В. Сухомлинського, "Перебите крило" Є. Гуцала, "Ловись рибко!" Я Стельмаха, "Краще з друзями разом" А. Костецького, "Ми розбили склянку з чаєм" О. Сенатович, "Чорна кішка, або магічне число "сім" В. Чемериса та ін.
Читаючи такі твори, діти вчаться розпізнавати почуття, які переживають дійові особи, точно називати їх, передавати ці емоції під час читання.
Спеціальні дослідження показали, що учні початкових класів можуть розрізняти до двадцяти емоційних станів дійових осіб (3. Агейкіна). Але не завжди вчителі звертають увагу дітей на точність визначення почуттів, емоційних станів дійових осіб. Природно вважати, якщо дитина доходить розуміння стану героя, його почуттів, то це є стимулом точної передачі і свого ставлення до зображуваного. При цьому слід упередити штучне інтонування, "підроблювання" голосу; інтонація читання має бути природною.
Система підготовки дітей до читання в особах
Підготовка учнів до читання в особах має певні особливості. Для формування цього уміння доцільно добирати добре структуровані тексти з діалогами і авторськими підказками щодо вибору тону читання, його емоційної забарвленості. Наприклад, у 2 класі цей прийом вводиться вже у першій темі підручника "Наче вулик, наша школа" під час опрацювання оповідання О. Буценя "У новій школі". Воно побудоване на діалозі двох дівчаток, добре структуроване, тут легко розрізняти слова автора і дійових осіб, а за змістом доступне і цікаве дітям цього віку. Учні одержують завдання: "Підготуйся до читання оповідання в особах. Зверни увагу, де слова Галі, а де – Нюри. Поміркуй, з якою інтонацією слід читати запитання. А відповідь? З яким почуттям читатимеш останнє речення?" Або інший варіант вказівок для читання в особах: "Підготуйся до читання в особах. Скільки треба читців? Знайди у тексті слова, що підказують, з якою інтонацією слід читати слова дідуся, мами, тата, Дениска, Мар'янки" (А. Григорук "Той ще не музика, що в дудку дме); "Підготуйся і прочитай діалог руденького хлопчика з дідусем. Зверни увагу на виділені речення" (В. Нестайко "Руденький).
Уміння молодших школярів користуватися паузою є найважливішою ознакою виразності читання. Для оволодіння цим умінням рекомендуємо такі види завдань:
• спостереження під керівництвом учителя за роллю паузи в кінці речення, в середині, з опорою на розділові знаки;
• зіставлення варіантів читання речення, коли помилкова пауза руйнує розуміння його змісту;
• знаходження речення, після якого має бути найдовша пауза;
• знаходження речення, перед яким треба зупинитися;
• визначення тривалості паузи в кінці віршованого рядка;
• зазначення (психологічних) пауз у передачі настроїв героїв, описі подій (з допомогою вчителя);
• розмітка в межах строфи або абзацу тривалості пауз (довга///середня//коротка/) з врахуванням розділових знаків та емоційного стану дійових осіб;
• читання твору ланцюжком, коли читець закінчує читати на довгих паузах.
Якщо вчитель ставить за мету навчити учнів користуватися при читанні паузами, доцільно, щоб кожен вид завдань вони багаторазово виконали на текстах різних жанрів. Покажемо цю роботу на фрагментах уроку "Людина без книги, як криниця без води" (3 клас, тема "Похвала книгам"). Його метою є виховання в учнів бажання самостійно читати книжки; удосконалювати уміння виразно читати; знаходити і пояснювати образні вирази.
Основним матеріалом для читання на уроці є два вірші: "Як краплини у "Дніпрі" Олександра Пархоменка і "Соняшник" Дмитра Павличка. Ці твори є досить складними для інтонування саме з погляду додержання різної тривалості пауз. Звернемося спочатку до вірша "Як краплин у Дніпрі". Перш ніж читати вголос, діти читають мовчки і визначають, що тут шість рядків, а речень – три, вжито різні розділові знаки (коми, два тире, знак оклику, крап