ЛЕДАЧА ДИТИНА
Зазвичай з цією проблемою батьки мають справу в 3—4-му класі. Якщо першокласники ще сповнені ентузіазму, то в старших класах багато учнів (здебільшого ті, хто зазнає проблем із навчанням) починають потихеньку розслаблюватися — байдикувати на уроках, забувати записувати домашнє завдання, виконувати його абияк, а то й зовсім не виконувати. При цьому вони можуть докладати значних зусиль для того, щоб приховати результати своїх «навчальних подвигів», — переписувати щоденники з двійками, підроблювати записки від батьків, придумувати неймовірні історії, щоб пояснювати, чому вони не виконали домашнє завдання, проте простий вихід із ситуації — сісти і зробити уроки — для них абсолютно неприйнятний.
Що відбувається?
Така поведінки зумовлена багатьма причинами.
1. Сприйняття дітьми перебування в школі із цікавої пригоди перетворюється на буденну рутинну працю, і діти просто починають нудьгувати. Зараз у них повинні були б прокинутися допитливість і задоволення від пізнання нового, але чи відбудеться це чи ні — залежить від батьків. Природна, природжена допитливість дитини легко задовольняється і згасає. Інтелектуальна праця має стати звичкою — а це можливо лише, за умови якщо дитина бере приклад із батьків.
2. Якщо в початкових класах не були сформовані навички навчання на уроках, виконання домашнього завдання, роботи над помилками, то зараз, коли «навченість» дитини (тобто знання, що здобуті ще до школи) вичерпується, а завдання значно ускладнюються, дитина починає «здаватися».
3. Накопичується несприятливий досвід, вичерпується природжений оптимізм і впевненість у своїх силах. Дитина вирішує, що «не варто старатися, все ж нічого не вийде».
4. Наростає незадоволеність школою, однокласниками, батьками. Діти 9—10 років часто вже достатньою мірою «цивілізовані», щоб передавати свій гнів за допомогою кричання або сліз. Вони винаходять тактику пасивного протесту: «Ви хочете, щоб я у всьому слухався вас, і не прислухаєтеся до моїх прохань і бажань. Добре, тоді я буду ганчірковою лялькою, яка не ворушиться, якщо її не смикнути за мотузочок». Звісно, діти не формулюють це на свідомому рівні, але поводяться саме так.
5. У віці 9—11 років настає фізіологічна «пауза» перед підлітковим періодом. Дитина неначе «застигає», «завмирає», накопичуючи сили для наступних колосальних змін. Якщо на цей період нашаровується значне підвищення навантаження (ускладнення навчальної програми, поява додаткових занять), то дитина просто втомлюється, іноді буквально до знесилля. У такому разі «лінощі» й «неробство» — це просто захисна реакція у відповідь на надмірне навантаження.
Що ви можете з цим зробити?
1. Відкрито визнайте відчуття дитини: «Схоже, тобі набридла школа», «Здається, ти відчуваєш сильну образу через те, що тебе скривдила вчителька», «Я бачу, що ти дуже втомилася». Коли дитина відчує вашу підтримку, у неї з'явиться можливість висловити свої негативні відчуття словами, і ви зможете разом пошукати вихід із становища.
2. Розставте межі. «Уроки — це твій обов'язок передусім перед самим собою. Це — твоя робота на майбутнє. Решта часу — у твоєму розпорядженні, і ти самостійно можеш вирішити, як краще його провести».
3. Якщо проблема полягає в тому, що дитина не вміє як слід виконувати завдання, поверніться до розділу 7 і починайте займатися з дитиною як із першокласником, поступово привчаючи її до самостійності. Можливо, вам знадобиться всього декілька тижнів для того, щоб навести лад у зошиті, в щоденнику, а головне — в голові.
4. Більше звертайте уваги на те, що виходить у дитини. Хваліть її, заохочуйте її заняття. Подбайте про те, щоб дитина могла почуватися сильною і компетентною бодай в якійсь галузі області. Наприклад, якщо вона — пристрасний уболівальник «Зеніту», купіть їй фірмову футболку, кепку, м'яч із логотипом команди та ін. Вам це заняття може здаватися повною нісенітницею, але воно може виявитися дуже важливим для самооцінки дитини та її статусу серед однолітків. Що стосується знань, які виходять за межі шкільної програми (наприклад, знання тактики і стратегії гри різних футбольних команд), — то будь-які знання — це добре, якщо дитина навчається систематизувати їх.
5. Знижуйте навантаження, позбавте дитину від тих додаткових занять, які їй не подобаються. Не ставте каверзних запитань на зразок: «Ти ж хочеш ходити на англійську?» Дитина чудово знає, яку відповідь ви сподіваєтесь почути, і з великою вірогідністю захоче вам догодити. Краще скажіть: «Більше ти на англійську ходити не будеш!» — і якщо ці слова викличуть вибух обурення, отже, відвідувати заняття все ж таки варто. Якщо ж дитина з байдужістю знизує плечима: «Ну гаразд», зітхає з полегшенням або з радістю вигукує: «Ура!», отже, з англійською і справді краще почекати. Спробуйте ще раз наступного навчального року і в іншого викладача.
6. Дозвольте дитині у вільний час займатися тим, що їй до впо-
доби. Нехай навіть це будуть телевізор або комп'ютерні ігри.
Іноді дитині просто необхідно відгородитися від реальності
(а нам чудово відомо, наскільки жахливою вона може бути),
щоб відпочити і набратися сил. Дуже добре, якщо хтось
у сім'ї поділяє інтереси дитини — хай краще дитина грає
в комп'ютерні ігри, але в хорошій компанії, ніж вивчає історію
мистецтва, але на самотині та вмираючи від нудьги.
Мені запам'ятався один епізод із роману Ернеста Хемінгуея «Острови в океані». Син головного героя каже батькові: «Пам'ятаєш, коли мені виповнилося десять років, я читав тільки комікси. Сам не знаю, що на мене тоді найшло. Добре, що через півроку все скінчилося». Батько хлопчика — письменник. Він міг би обуритися через огидні звички сина і серйозно зіпсувати стосунки з ним на довгі роки. Але він цього не зробив. Він терпляче чекав, коли все скінчиться, і зберіг добрі взаємини. А син виріс чудовою та освіченою людиною.
7. Запропонуйте дитині нові заняття замість тих, що їй набридли. Наприклад, замість тієї ж англійської дівчинка може захотіти зайнятися танцями (і не обов'язково бальними), хлопчик — піти до авіамодельного гуртка. Не думайте про те, чи стануть в нагоді ці заняття їм в майбутньому. Коли мені виповнилося 10 років, я попросила батьків записати мене до театральної студії і займалася там три роки. Актрисою я не стала. Що залишилося від цих років? Тільки чудові спогади та усвідомлення того, що я можу виступати на сцені, якщо захочу. А хіба цього замало?
8. Якщо коло інтересів вашої дитини здається вам украй обмеженим, подумайте про своє коло інтересів і занять. Спробуйте самі цікаво проводити вихідні — ходіть на концерти, в музеї, влаштовуйте пікніки, нетривалі подорожі тощо. Не «тягніть» за собою дитину, хай вона сама висловить бажання до вас приєднатися.9. Надайте дитині більшої самостійності. Давайте їй стільки кишенькових грошей, щоб вона могла придбати не тільки ласощі та олівці, але і якийсь одяг або предмети, необхідні для її захоплень. Навчайте її самостійно готувати нескладні страви, пришивати ґудзики, прати одяг (незалежно від того, хлопчик у вас або дівчинка). Хай дитина сама складе план святкування власного дня народження, внесе свої пропозиції щодо того, як вам найцікавіше провести вихідні дні або відпустку. Якщо ви погодилися з її пропозиціями, поцікавтеся, що вона може зробити для здійснення задуманого. Хай сама обере собі обов'язки. Дозволяйте дитині змінювати свої обов'язки раз на 2—3 місяці, щоб домашня робота не ставала каторгою.
10. Починайте готувати дитину до підліткового віку. Знаменитий американський педагог Джеймс Добсон радить батькам звернутися до підлітка з такою промовою.
Вам необхідно поговорити з дитиною про її поступове «віддалення» від батьків і родинної оселі, яке її чекає в найближчому майбутньому. Я б запропонував вам побудувати розмову приблизно таким чином: «Поле, ти народився в нашій сім'ї і був спочатку абсолютно безпорадною, залежною від нас дитиною. Поки ти був маленьким, ми з мамою навчали тебе всього, що вважали за потрібне. Але наші взаємини з тобою не завжди будуть такими, як зараз. Мине років десять, і ти, напевно, житимеш окремо від нас, сам станеш заробляти собі на життя, сам будеш приймати рішення. Ти перетворишся на дорослу людину, у тебе буде своя сім'я, про яку ти дбатимеш. Іноді діти дуже поспішають рости — починають приймати рішення, до яких вони ще не готові, — і батькам доводиться їх осаджувати. Інші підлітки хочуть все життя прожити з батьками, їсти й пити за їхній рахунок і при цьому байдикувати. Це призводить до конфліктів у сім'ї, тому що рідні люди починають одне на одного злитися. Для того щоб не було ніяких непорозумінь із цього приводу, необхідно розмовляти та намагатися зрозуміти одне одного. Я хочу, щоб дещо запам'ятав. По-перше, з кожним роком я буду надаватиму тобі все більше свободи. Поки ти живеш у батьківському домі, на деякі речі тобі доведеться зважати, і, напевно, це не завжди буде тобі до душі. Проте ми з мамою поступово дозволятимемо тобі приймати самостійні рішення.
По-друге, чим більше свободи ти матимеш, тим більше у тебе буде й відповідальності. Я сподіваюся, що ти станеш більше дбати про нашу сім'ю і більше заробляти грошей. Така відповідальність допоможе тобі підготуватися до дорослого, самостійного життя.
По-третє, якщо ти коли-небудь відчуєш, що ми з мамою поводимось несправедливо щодо тебе, ти можеш прийти до нас і висловити всі свої претензії. Ти можеш говорити відверто, і я обіцяю поставитися до сказаного тобою дуже серйозно. Проте я не терпітиму емоційних зривів. Якщо ти почнеш грюкати дверима та кричати, як робить багато молодих людей, коли вони зляться, то нічого цим не доб'єшся.
По-четверте — і це найголовніше, — пам'ятай, що ми з мамою дуже любимо тебе, і все, що ми для тебе робимо, підпорядковано саме цьому почуттю. Навіть якщо ми з тобою сваритимемося, знай, що наша любов до тебе ніколи й нікуди не зникне.
Я знаю, коли-небудь ти покинеш нас і в нас залишаться тільки приємні спогади про спільно прожиті роки. Тож давай жити як є дина дружна сім'я».
Подібна бесіда повинна хоч би частково згладити протиріччя між батьками й дітьми, які вступають у період юності. Юність дітей може бути спокійною, якщо в сім'ї до неї належним чином підготуються. Ігнорувати наближення цього періоду — те ж що забратися підвісною дорогою на вершину гірськолижного схилу, не знаючи, що робити далі. Спуск вниз на гірських лижах страшний для кожного новачка. Але можна заздалегідь добре потренуватися, ітоді лижник почуватиметься значно впевненіше.
Обміркуйте ці слова, вирішіть, із чим ви згодні, а з чим — ні, подумайте про те, яким ви хотіли б бачити життя поряд із вашою підростаючою дитиною, до яких змін вам обом необхідно підготуватися, розкажіть дитині те, що вважаєте за потрібне, і вислухайте її думку. Також подаруйте їй хорошу книгу, що розповідає про фізіологічні зміни в підлітковому віці. І (авжеж!) про секс. Швидше за все, він (або вона) вже знають про секс багато, тому книга потрібна не стільки для того, щоб просвітити (або «розбестити»), а для того, щоб навести лад у дитини в голові.
Із цього приводу хочу дати вам ще одну маленьку пораду, про яку чомусь зазвичай забувають автори таких книг. Попередьте дитину: «Коли ти чуєш розповіді про секс, багато що може здатися тобі дивним і диким. І це правильно, тому що твоє тіло ще абсолютно не готове до сексу і ти не здатний відчувати те, що відчувають дорослі. Тут усе так само, як і з алкоголем, — для дорослого алкоголь в невеликих дозах приємний, а для дитини це — отрута. Як і багато ліків — вони добре лікують дорослих, але шкідливі для дітей.
Те саме і з сексом. Коли твоє тіло повністю дозріє і в крові буде необхідний рівень гормонів, розмови про секс уже не здаватимуться тобі дивними та дурними. Зазвичай це відбувається в 15—17 років. Але повністю людина готова до сексуального життя приблизно в 18—20 років. Багато хлопців і дівчат починають займатися сексом раніше, але їм зазвичай це приносить мало задоволення, багато страхів та розчарувань».
11. Не забувайте відвідувати лікарів. Іноді постійна втома може бути симптомом хронічного захворювання.
