Вівторок, 20.11.2018, 15:14
Горностайпільське НВО ЗОШ І -ІІІ ст.-дитячий садок

 Індивідуалізація навчально-виховного процесу початкової освіти як складова особистісно зорієнтова

Меню сайту
Вхід на сайт
Пошук
Календар
«  Листопад 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930
Друзі сайту
  • Official Blog
  • uCoz Community
  • FAQ
  • Textbook
  • Статистика

    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0

    Індивідуалізація навчально-виховного   процесу початкової освіти  як складова особистісно зорієнтованої педагогіки

     

    Інтелект, свідомість нації, її духовне і фізичне здоров’я як особистісно значущі якості набувають дедалі більшого значення.

     

    В Законі України “Про загальну середню освіту” сказано, що освіта повинна бути “спрямована на забезпечення всебічного розвитку особистості”.

     

    Реалізація цих завдань може забезпечуватись лише за умови здійснення особистісно орієнтованого навчання, виховання і розвитку.

     

    Індивідуалізація навчально-виховного процесу як складова особистісно орієнтованої моделі освіти привертала увагу таких видатних педагогів як: Я.А.Коменського, Д.Локка, Ж.-Ж.Руссо, Г.Песталоцці, К.Ушинського, Б.Грінченка.

    Активно досліджуються питання індивідуалізації з середини ХХ століття, що знайшло своє відображення в працях Ш.О.Амонашвілі, В.О.Сухомлинського, О.Я.Савченко, Н.М.Бібік, С.Я.Коробко.

     

    Зосередженість на потребах розвитку і виховання учнів передбачає пряму залежність проектування змісту і методичного забезпечення від вікових та індивідуальних особливостей дітей. Основою всіх перетворень мають бути реальне знання дитячих можливостей та прогнозування потреб найближчого розвитку потреб особистості.

     

    Педагог повинен пам’ятати, що кожна дитина неповторна, вона має свій індивідуальний темп росту і розвитку, свій індивідуальний спосіб навчання. Тому надзвичайно важливо створити такі умови, які сприяли б навчатися відповідно до свого рівня розвитку, забезпечували б у процесі навчання розвиток здібностей та інтересів школярів.

     

    Індивідуалізація – це процес постійного спостереження, адаптування матеріалів та занять, отримання інформації від сімей, взаємодія з дітьми, метою якої є підтримка їх розвитку.

     

    Можна індивідуалізувати завдання для кожної дитини, якщо педагог знає, в якій послідовності вона виконує завдання, можна адаптувати матеріали відповідно до рівня її розвитку, ускладнивши чи полегшивши їх, можна міняти роль, яку відіграє вчитель, в залежності від потреб дитини.

     

    Загальні вікові особливості в кожної дитини проявляються по-різному. Це пов’язано, по-перше, з тим, що дитина народжується з тільки їй властивими задатками , типологічними особливостями нервової системи, визначеними якостями органів чуттів і мовлення; і, по-друге, із своєрідними умовами соціального оточення, в якому проходить її розвиток і виховання.

     

    Педагогічний досвід постійно підтверджує встановлену в психології закономірність, що визначальну роль у розвитку особистості дитини відіграють умови виховання.

     

    Очевидним є і сам факт впливу біологічного фактора. Інертність, повільність функціонування нервової системи породжують уповільнення сприйняття та осмислення інформації, уповільнення процесу формування рухових та розумових дій.

     

    Для дитини із “нестримним” типом нервової системи характерна підвищена імпульсивність, відволікання уваги, часто втрата мети діяльності. У дітей меланхолічного типу більш низький рівень працездатності, проте більш висока чутливість до педагогічного впливу.

    Складові розвитку індивідуальних відмінностей дитини

        

    Так, при вивченні індивідуальних особливостей та пізнавальних можливостей важливо враховувати компоненти індивідуального розвитку: індивідний розвиток, особистісний розвиток та розвиток діяльності.

     

    Вивчаючи індивідний розвиток, слід враховувати вік дитини, стать, загальний фізичний розвиток, враховуючи дефекти фізичного розвитку, стан здоров’я, стан розвитку аналізаторів (зорових, слухових, тактильних), сенсорний розвиток та його дефекти, стан нервової системи, темперамент, задатки і здібності.


    Особистісний розвиток включає в себе:

    • самосвідомість дитини (ставлення дитини до себе, важливість думки іншого, наявність мети та реальність її досягнення, рівень самостійності у виборі та прийнятті рішення, наявність прагнення до самоактуалізації, самоповага);

    • соціально-етичний розвиток (вміння і бажання встановлювати контакти з оточуючими, вміння приймати та підтримувати ініціативу інших до спілкування, знання дитиною норм і правил поведінки та їх реалізація у власній поведінці, здатність дитини впливати на характер стосунків, засоби досягнення цього);

    • емоційно-почуттєвий розвиток (вміння долати посильні труднощі, зосередитись на виконанні певного завдання, вміння регулювати (тобто проявляти або стримувати) емоційні реакції адекватно до ситуації);

    • прагматично-мотиваційний (провідні потреби та мотиви діяльності, мотиви виконання моральних норм, усвідомленість соціальної позиції – позиції школяра, прояви інтересів до діяльності, їх широта, вираженість);

    • інтелектуальний розвиток (наявність оптимального до даного віку кола знань, умінь та навичок, розвиненість пізнавальних психічних процесів (мислення, мовлення, пам’яті, уваги, уяви, сприймання), сформованість пізнавальної активності, самостійності в оволодінні інформацією.


    І третій компонент індивідуального розвитку – це розвиток діяльності, який включає в себе ігрову, образотворчу, навчальну, трудову діяльність та спілкування.

    Як відомо, у молодшого школяра найкраще розвинена ігрова діяльність, яка передбачає:
    • схильність дитини до певного виду ігор;
    • тривалість перебування в грі, перевага короткочасним або довготривалим іграм;
    • включеність до ігрового об’єднання;
    • прояви творчості під час гри;
    • враження що відображаються в грі (захоплення, переживання).

    Вивчаючи рівень розвитку образотворчої діяльності, вчитель має звернути увагу на захоплення дитини певним видом образотворчої діяльності (малювання, ліплення, конструювання тощо) та прояви творчості під час діяльності.

    Навчальна діяльність розвивається в повній мірі під час перебування дитини в освітньому закладі. Спостереження вчителя повинні бути спрямовані на зацікавленість дитиною певним видом навчальних занять, на співвідношення продуктивності та якості виконання завдань, на прояви самостійності та творчості, на можливість оцінювання власного результату та його адекватність.

    Формуючи рівень трудової діяльності, важливо вивчати, до яких видів і форм праці найбільш схильна дитина, як сформоване її ставлення до процесу і результату роботи, чи може вона планувати та оцінювати свою діяльність, як формується працелюбство школяра, які його прояви, яке уявлення має дитина про працю дорослих та ставлення до неї.

    Вивчаючи рівень такого виду діяльності, як спілкування, необхідно враховувати сформованість культури взаємодії із співрозмовниками, вміння використовувати різноманітні засоби спілкування (мовлення, міміку, жести), в чому полягають зміст, мотиви та вибірковість контактування з членами шкільного колективу.

    Типи інтелекту учнів та їх врахування

    в організації навчально-пізнавальної діяльності

        

    У вивченні індивідуальності дитини важливе значення має врахування типу її інтелекту.

     

    Діти, в яких домінує мовний інтелект, люблять читати, розповідати різні історії, грати в мовні ігри тощо. Вчитель має пам’ятати, що такі діти потребують книг, аудіозаписів, діалогу, обговорення.

     

    Проявом логіко-математичного інтелекту є висловлювання з елементами аргументації, бажання експериментувати, вирішувати логічні головоломки, допитливість. Таких дітей необхідно забезпечувати матеріалами, які можна досліджувати, завданнями, над якими можна поміркувати.

     

    Просторовий інтелект розвинений у дітей, які думають образами і малюнками. Світ їхніх захоплень – це проектування, малювання, ігри, які базуються на уяві, ілюстровані книги, слайди, відеоматеріали, художні галереї.

     

    Діти, в яких переважає кінестатичний інтелект люблять танцювати, бігати, стрибати, під час спілкування намагаються доторкнутися до співрозмовника, жестикулюють. Таким дітям необхідно забезпечити участь у рольових іграх, драматичних виставах, заняттях спортом.

     

    Якщо в школяра музичний інтелект, то він потребує занять співом, слухання музики, гри на музичних інструментах, відвідування концертів.

     

    Міжособистісний інтелект властивий дітям, які вміють підхоплювати ідеї інших та розвивати їх. Це – лідери. Вони із задоволенням виконують групові завдання, люблять групові ігри, беруть участь у різноманітних громадських заходах, клубах тощо.

     

    Школярі із внутрішньоособистісним інтелектом надають перевагу приватним місцям, люблять усамітнення, потребують права вибору, завдань, які виконуються в їхньому темпі.

    Аспекти побудови індивідуально зорієнтованої моделі освіти І ступеня

      Управління психічним розвитком передбачає максимальне врахування індивідуальних особливостей кожної дитини. Завдання вчителя полягає в тому, щоб, вивчивши ці особливості та орієнтуючись на загальні завдання формування особистості дитини, які випливають із Концепції загальної середньої освіти та Державного стандарту початкової загальної освіти, а також спираючись на конкретні програми навчання і виховання, створити для кожного учня оптимально сприятливі умови для його всебічного розвитку. Причому, орієнтація на поєднання індивідуально-психологічних особливостей у кожної дитини – не єдина умова реалізації на практиці індивідуального підходу. Необхідно також враховувати постійну зміну самих властивостей та їх співвідношення в міру розвитку дитини. Це, звичайно, не означає повної відсутності стабільності як такої, а лише вказує на гнучкість структури індивідуальності як єдиного цілого.

     

    Дотримання на практиці цих умов фактично вписується в педагогічну діяльність творчо працюючого вчителя. Ця діяльність включає спостереження за діями та вчинками учня, рівнем його навчальних досягнень. Така інформація дає можливість зробити висновки про розвиток особистості дитини, про рівень сформованості окремих психічних властивостей, про причини недоліків у їх розвитку, про причини помилок, які допускають учні в процесі засвоєння програмового матеріалу.

     

    На основі цього здійснюється вибір та розробка педагогічних впливів і реалізація їх у навчально-виховному процесі.

     

    Основні аспекти індивідуально зорієнтованої моделі початкової освіти полягають в тому, що провідне місце в організації навчально-виховної роботи займають індивідуальні, парні та групові форми занять.

    Вчителі, окрім суто навчальних функцій, виконують ще й психологічні, а саме: спостерігаючи за дітьми, з’ясовують їх індивідуальні відмінності; з урахуванням цього планують навчальний процес, визначають форми і методи роботи, найбільш ефективні саме для кожної конкретної дитини.

     

    Мета освіти полягає не стільки в передачі конкретної інформації – знань, скільки в сприянні саморозвиткові дітей, підготовці їх до майбутнього самостійного життя, активної участі в праці, реалізації своїх можливостей.

     

    Провідними методами навчання, замість словесних та наочних, мають ставати практичні. Змінюється роль демонстраційного матеріалу: він перестає домінувати, диктувати усталений порядок дій, поступається перед роздатковим. Роздатковий матеріал, в свою чергу, урізноманітнюється, індивідуалізується в залежності від потреб та можливостей дітей.

     

    Діяльність школярів стає більш самостійною, вибірковою, практичною.

     

    Змінюється роль зовнішнього оцінювання. Замість визначеної оцінки вчителя активізується самооцінювання та взаємооцінювання. Тому дуже важливо вже в молодшому шкільному віці створювати умови для формування оцінних стосунків дітей один з одним, що суттєво впливає на характер відносин між ними, в ставленні до навчання, мотиви поведінки.

     

    Дуже важливо, щоб вчитель у своїй роботі виходив із розуміння того, що успішно навчати, виховувати, розвивати дітей можна лише при умові, що навчально-виховний процес розрахований на всіх і, одночасно, на кожну дитину індивідуально. Це особливо актуально сьогодні, коли філософія освіти орієнтована на дитино центризм у навчанні і вихованні, на врахування індивідуальних особливостей кожної дитини, забезпечення розвитку кожної особистості в міру її можливостей і потреб.